Вівторок, 22.10.2019, 17:16
ДНЗ 
"ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ"
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » Мои статьи

Відкрита виховна година Кусакіної Марії Дмитрівни

12 грудня 2012 року в актовому залі ДНЗ "Ізмаїльський професійний ліцей" керівник гуртка Кусакіна Марія Дмитрівна провела відкриту виховну годину для учнів І-ІІ курсів "Зимові свята".


Марія Дмитрівна ознайомила присутніх із зимовими народними святами, традиціями, обрядами українців. А учні ліцею підготували невеличкий концерт.

Перед присутніми виступили Василь Чеботар,


Майя Архирій


та група учениць ліцею Грабченко Валентина, Хаймович Олександра, Нєдова Наталія, Лунгул Сільвія та Майя Архирій.

 

Під час заходу учні дізналися, що зимові свята починаються з Дня Святого Андрія Первозванного - 13 грудня. 


Незважаючи на те, що це християнський святий, обряди й традиції цього дня сягають дохристиянських часів. З усіх свят річного календарного циклу день Андрія Первозванного є одним із найтаємничніших, найцікавіших, цього дня відбуваються заклинання й угадування майбутнього, ритуали з калитою та інші ворожіння.


Калита (калата, маламай) — обрядовий хліб, який готували на Андрія (13 грудня). У цей день відбувалися великі молодіжні гуляння, дівочі ворожіння на пампушках тощо. Але найбільш поширеною була гра в "Калита". Дівчата випікали великого круглого коржа з діркою посередині, на якому витискали нехитрий орнамент, і підвішували його до сволока. Іноді місили тісто на відварі любистка: щоб хлопці любили. Сторожив калита так званий "Пан Калитинський", тримаючи в руці квача, обмащеного в сажі. Інший учасник гри, осідлавши коцюбу ("Пан Коцюбинський"), скакав до нього, і між ними відбувався жартівливий діалог.
Калита, яку пекли перед святом зимового сонцестояння в сонцеподібній формі, ймовірно, мала зв'язок з давніми дівочо-парубочими гуляннями на честь народження світила. Нині ця нехитра гра вийшла з побуту.

З кусання калети розпочинається Андріївський вечір. Уся молодь — і парубки, і дівчата — сходяться разом. Кусання калети — один із важливих обрядів цього свята. Калета — це великий солодкий, з медом і фруктами борошняний корж,
зверху оздоблений сухими вишнями чи родзинками, «щоб  гарна була Калета». Печуть у печі й запікають так, щоб  вгризти її було важко — на сухар. Посередині калети слід  зробити дірку. В дірку всувають червону стрічку і підвішують калету до сволока по середині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати зубами калету тільки тоді, як добре підстрибне. Крім того, один кінець стрічки (іноді звичайного мотузка) довший і спущений донизу так, щоб можна було за нього смикнути — тоді калета підстрибне вгору.
Спочатку відбувається розшукування калети. Як зайде сонце, дівчата сідають рядком і чекають на парубоцьку громаду. Хлопці ж, звичайно, крізь віконця непомітно слідкують за приготуваннями дівчат і коли настає час — вони вже на порозі. Заходять парубки до хати один по одному, кожен тримаючи свою правицю на правому плечі попереднього. По-військовому вклоняються та співають дівчатам жартівливе вигадане на ходу вітання на будь-який наспів. Дівчата, ставши навпроти хлопців, також вклоняються й у відповідь співають своєї привітальної. Виходить веселе невимушене спілкування із жартівливим кпинуванням, а часом і з сороміцьким змістом.


Дівчатам треба бути дуже уважними, адже хлопці, навіть співаючи пісень, здатні на всілякі «капості». Ось уже один гурт наймолодших з них намагається «непомітно» обплутати дівчат червоними нитками, щоб потім, затягнувши петлю, збити їх докупи та змусити, якщо не віддати калету, то принаймні поцілувати кожного з парубків. А тим часом інша парубоцька ватага також «непомітно» шукає заховану дівчатами калету. Отже, дівчатам ні на мить не можна втрачати пильності — інакше калета без викупу дістанеться хитрим хлопцям. Коли ж усі спроби парубків виявляться марними, дівчата починають вимагати у них за калету три відкупні подарунки. На це хлопці радо погоджуються, урочисто жартівливо вручаючи їм свої подарунки «із секретом»: то мішок... з котами, то коробку... з мишами чи тарганами чи ще щось незвичайне, а то й так — виберуть з-поміж себе «найкращого» й віддають його від щирого серця дівчатам як «найзаповітнішу дівочу мрію». Дівчата, звісно, зрештою відмовляються під таких «дарунків « і у відповідь загадують три свої бажання, що їх мусять задовольнити хлопці задля отримання калети.
Серед цих «бажань» можуть бути, наприклад, і такі:
Наливають у глибоку таріль вина, пива чи будь-якого іншого напою. Котрась із дівчат кидає у таріль свого персня й викликає парубка, який їй видається привабливим, щоб дістати перстень, не замочивши носа.
Дівчата завчасно і, зрозуміло, щоб ніхто з хлопців не бачив, готують тарілку з борошном, після чого її накривають папером і ставлять перед парубками на низькому ослінчику. На папір кладуть більш-менш крупні паперові гроші й викликають двох «найхазяйновитіших» хлопців, які «вміють дати раду грошам». їм дівчата зав'язують хустками очі, а потім розкручують сміливців кілька разів у різні боки та ставлять навколішки біля ослінчика з тарілкою та грішми один навпроти одного.
Пояснюють, що кожному треба намагатися здути гроші у бік іншого. Оголошується така умова: хто з хлопців «передме» гроші на бік іншого через наперед обумовлену межу, той не лише забирає банкнота, але й цілує найвродливішу (на його смак) із дівчат. Хлопці, звісно, на це погоджуються. Та тільки-но хлопці почнуть змагатися, «підступні» дівчата непомітно для них миттєво вихоплюють гроші разом з папером, що укривав тарілку з борошном... Бідолашні хлопці, спочатку не розуміючи в чому річ, під загальний сміх не помічають, що задувають один одного борошном. Коли ж врешті зрозуміють, що щось негаразд, — стає надто пізно, адже й обличчя, й одяг їхній побіліють...


На нитці дівчата підвішують яблуко, що перед тим дуже майстерно (тобто зовні непомітно) начиняють борошном. Викликаються два «найспритніші» парубки. їм зав'язують хустками очі та пропонують наввипередки надкусити підвішений між ними «солодкий плід». Хто перший надкусить — здобуває право доїсти яблуко й отримати поцілунок найвродливішої (за вибором хлопця) з дівчат. Коли після багатьох спроб під загальний сміх глядачів котрийсь із хлопців надкусить «солодкий плід», йому стає вже не до поцілунків. Хоча, як знати...
Дівчата на свій розсуд можуть вигадувати й інші не менш цікаві «підступні» завдання. Звичайно ж, потай від хлопців, котрі готові належним чином оцінити дівочу кмітливість, вигадки та жарти. Нарешті хлопці, задовольнивши всі забаганки дівчат, отримують право на калету.

Завершується гра тим, що калету нарешті знімають і ділять поміж учасниками: дівчата отримують свою порцію просто так, а хлопцям доводиться заплатити за свої шматочки, бо дівчата ж працювали — пекли калету. А потім усі дружно сідають за святковий стіл. Тут скоромних страв не буває (бо в цей час піст). Першими подають вареники з капустою. їдять ще вареники з картоплею та цибулею, з грибами, з різними фруктами, рибу (просіл) тощо. Вечерю готують дівчата, а хлопці купують горілку — «дівкам на могорич за те, що калета була солодка». Під веселий сміх відбувається останнє ворожіння цього вечора: дівчина наливає трохи меду, розведеного водою, у тарілочку, кладе в неї ж каблучку та примушує свого хлопця ту каблучку дістати губами. Якщо хлопець її дістане й носа не замочить, то ця пара побереться й буде щасливою.


Андрієва ніч допомагає незаміжнім дівчатам пізнати свою долю: чи доведеться ще рік дівувати, чи на щасливицю чекає вдале заміжжя. Ворожити слід у ніч перед святом.
Одним із найпоширеніших способів ворожіння є випікання балабушок (маленькі тістечка круглої форми з білого борошна).


Для балабушок треба носити воду... ротом. Хлопці теж не гають часу — до їхніх святкових «обов'язків» уходить якомога більше смішити дівчат, щоб вони воду не донесли до місця призначення. Коли дівчата вже знесилені від сміху, вони домовляються з хлопцями, щоб ті не смішили, а натомість обіцяють їм частування. Нарешті, балабушки спеклися й охололи. Тепер кожна дівчина позначає своє тістечко (можна папірцем, ниткою або ще якимось чином — хай фантазія підкаже); на підлогу стелять чистий рушник, на нього розкладають балабушки. Потім до дому пускають голодного собаку та слідкують, чию балабушку та яким чином пес з'їсть першою. Першою вийде заміж та дівчина, чия балабушка буде з'їдена першою. Якщо пес віднесе тістечко з рушника вбік, значить, хазяйці цієї балабушки судилася доля далеко від рідних країв. Дуже погано, якщо собака не з'їсть балабушку, а лише надкусить.
Інший спосіб ворожити — слухати попід вікнами в ніч перед Андрієм.


Почуте дівчата тлумачили відповідно до можливостей власної фантазії.
Пізно ввечері дівчина набирає жменю коноплі (або символічно — будь-якого зерна), сіє на снігу та примовляє:
Андрію, Андрію, Коноплі сію, Спідницею волочу, Заміж вийти хочу.
Потім слід набрати жменю снігу в тому місці, де сіяла коноплі, і вже в домі, коли сніг розтане, рахує насіння. Якщо парна кількість виходить — подружнє життя буде щасливе, якщо непарна — не дуже.
Або ж виконується «засівання конопель» (іноді замість конопель використовується льон або мак). Як правило, це відбувалося так: у найбільш глухому кутку двору (біля криниці або дровітні) дівчина в темряві засіває жменю насіння. Потім, зігнувшись так, щоб її спідниця або фартух торкалися землі, дівчина кілька разів обходить засіяне місце, «волочачи коноплі». Ці дії супроводжуються спеціальною магічною формулою — віршами на зразок наведених вище:
Андрію, Андрію!
Я на тебе льон (коноплю) сію
І запаскою волочу,
Бо я заміж хочу!
Дай же, Боже, знати
З ким весілля грати.
Якщо дівчині цікаво, яка професія буде в майбутнього чоловіка, вона розкладає на підлозі миску з водою, трохи пшениці та дзеркальце, а потім пускає півня. Якщо півень спершу клюватиме зерно — чоловік буде добрим господарем, якщо гляне в дзеркальце — ледарем, а якщо спочатку нап'ється води — п'яницею. Про фах майбутнього чоловіка можна «дізнатися» й іншим чином: дівчата йшли до водойми й набирали трохи намулу в жменю. Потім удома слід уважно розглянути принесене: трісочка в намулі пророкує, що чоловік буде теслею, шматочок шкіри — шевцем, просто пісок — можливо, муляром тощо. Багато в цьому разі залежить від гостроти зору й творчої уяви дівчини, яка ворожить.
Щоб «визначити» ім'я нареченого дівчина виходить на вулицю й запитує першого ж чоловіка, який їй зустрінеться, як його звати. Відповідь — ім'я майбутнього чоловіка.
Уночі проти Андрія дівчина може навіть «побачити» свого судженого. Для цього вона, лягаючи спати, кладе під подушку свій гребінець зі словами: «Суджений, прийди мене розчесати». Якщо їй насниться, що хлопець розчесав їй волосся, значить, це і є майбутній наречений.
Або ж так. Лягаючи спати, дівчина скидає з себе крайку, робить з неї хрест і кладе під голову, шепочучи такі слова:
Живу в Києві на горах,
Кладу хрест в головах;
З ким вінчатись, з ким заручатись,
З тим і за руки держатись.
Якщо вночі їй присниться сон, що до неї підійшов парубок, взяв за руку і повів до вінця, то це буде її суджений.
Щоб дізнатися, чиє в родині буде зверху, півня й курку зв'язують хвостами та накривають друшляком, решетом або чимось іншим. Через кілька хвилин слід випустити птахів із-під решета й подивитися, хто кого перетягне. Якщо півень, то чоловік буде головним у родині, а якщо курка перетягне півня, то саме жінка буде верховодити в родині.

19 грудня святкують День Святого Миколая-Чудотворця.


У ніч з 18 на 19 грудня в оселі, де живуть діти, нечутно приходить Миколай і так само нечутно кладе переважно під подушки, а іноді у черевички сплячої малечі жадані дарунки. І що характерно – саме ті дарунки, які собі намріяли слухняні хлопчики й дівчатка. Звідки Миколай знає, що кому потрібно? Взагалі-то напередодні чарівної ночі належиться написати лист-прохання до святого, покласти записку на вікно і сподіватися на здійснення мрії: Чи то Ангел, чи то яка пташка-невеличка той лист забере. І Миколай точно знатиме, чого від нього сподіваються. Але якщо малюк ще цілком неписемний, то святий і так здогадається.
Навіть дорослі іноді "випрошують” невеличкий презент. Кому ж це не приємно!
Здавна існувало повір’я — якщо на ніч під св. Миколая загадати благочестиві побажання, то святий їх обов’язково виконає. Хоча, може, і не зразу. Як би хотілося прокинутися ранком і знайти під подушкою досі недоступні й такі необхідні кожному розкішні речі — скажімо, ім’я шляхетної і мудрої людини, яку ти з радістю і без найменших сумнівів обрав би Президентом. Або список дуже сумлінних, освічених і безкорисливих, як св. Миколай, депутатів та чиновників — імена тих людей, які мають у своєму житті одне-однiсiньке покликання, одну- однiсiньку амбіцію: служити країні, народу, робити все заради поліпшення його життя.
А що чекає неслухняних? Ну, таких в Україні геть мало. Якщо трапляються, то їм дістається різочка, але тоненька і недовга. А якщо мама й тато дуже попросять Миколая, то крім різочки святий все ж покладе бодай цукерку чи мандаринку. Хіба би дитина зовсім не вірила в диво. Хіба би не знала й не чула, що є така пісенька, якою можна заслужити милість святого: "Ой, хто, хто Миколая любить, ой, хто, хто Миколаю служить, тому святий Миколай у всі часи помагай”.
У Західній Україні до цього дня випікають спеціальне печиво — «миколайчики», які кладуть дітям під подушки разом з іншими подарунками. На сході кроплять свяченою водою стайні, клуні, худобу. І саме після зимового Миколи розпочинався в Україні веселий «сезон» вечорниць — час веселощів, пісень, жартів, кохання і сватання.


Новий Рік 

Це одне з найбільш таємничих, урочистих і «родинних» свят, яке обіцяє здійснення мрій кожному, хто вірить у дива. Очікують дива не тільки діти, але й дорослі, навіть якщо вони зовні серйозні й не подають виду. На теренах Київської Русі початок нового року на 1 січня переніс цар Петро І у 1700 році. Відповідно до історичних згадок, перший день нового року був відзначений урочистим парадом на Красній площі в Москві. І він же, Петро І, увів традицію прикрашати вічнозелені дерева, активно впроваджуючи також святкові привітання, феєрверки, новорічні кумедні костюми з масками.


В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух».Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками,.ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Він символізував спільного предка.
Слово «дідух» має давнє коріння. Неважко здогадатися, що йдеться про дух діда, чи дідівський дух, — символічного репрезентатора родоводу. Традиційно в нашого народу був розвинений високий культ пращурів. У кожній родині поіменно знали й відповідно шанували до сьомого коліна всіх попередників. Вважалося, що душі (духи) предків постійно контактують з родиною, допомагають у господарській діяльності, сприяють родючості ниви, оберігають збіжжя від пожеж, повеней, градобою, стежать, щоб у родині був лад і спокій. Тому в давнину чотири рази на рік улаштовували сімейну „вечерю для дідів", на яку запрошували душі всіх своїх попередників. Для неї готували спеціальні обрядові страви і— колово та кутю, що вважалися їжею богів.
Присутність «дідуха» привносила в родину святочність, затишок і врочистість. За віруванням дайбожичів, «дідух» був покровителем роду, своєрідним богом духів (душ) усіх, хто відійшов від родини, через нього здійснювався духовний зв'язок між предками та нащадками. Якщо господарі дотримувалися давніх традицій — поважали старших, берегли пам'ять свого родоводу, шанувалися між собою, передавали у спадок духовні обереги, — то духи предків, освячені поважним « дідухом», оберігали родину від злих і нечистих сил. На сьогодні обряди, пов'язані з «дідухом», на жаль, майже втрачені.
Вважається, що Новий рік треба зустрічати в обновках, щоб весь рік були обнови. За повір'ям, який перший день нового року, таким буде й весь рік, тону бажано важку й неприємну роботу відкласти на потім.

Час від Нового року до Хрещення сприймався як час див, ворожінь та ігор.


7 січня - Різдво Христово

Свята різдвяного циклу розпочинаються ще 2 січня в день Гната. Дівчата ретельно прибирали оселю та готували різноманітне святкове спорядження - "Павучки", "Їжачки", "Дідух". До 4 січня,дня Анастасії, оселя повинна бути святково прибрана. Саме в цей день заготовляють сировину для приготування майбутньої святкової вечері. Нерідко на Анастасію кололи свиню, тобто проводили "свіжину". І, нарешті, - кульмінація свята - Святвечір, або ж Багата кутя (6 січня). За традицією кожен член родини в цей вечір повинен бути вдома, причому не можна спізнюватись до святкового столу, бо будеш весь рік блукати. Під час цієї вечері не можна виходити з-за столу та голосно розмовляти.

Святковий стіл повинен вражати своїм різноманіттям, але не треба забувати, що ше триває піст, тому любителям чарки доведеться трохи зачекати. Найголовнішою стравою на столі цього вечора є, безумовно, кутя. Рецептів її приготування існує декілька. Різдвяна кутя готується з пшениці, меду, горіхів та ін. На протязі всіх свят, аж до Хрещення кутя повинна стояти на найпочеснішому місці в Вашій оселі. Прийнято на Багату кутю поминати душі померлих родичів. Після закінчення вечері діти несли обід до своїх хрещених, дорослі готувалися до вечірньої церковної служби. Лише дівчатам, які завжди хочуть дізнатися про свою долю, не було спокою. Серед способів існує такий, дещо дивовижний зараз: треба помити посуд, а потім взявши чисту тарілку вибігти на вулицю і почати стукати по ній ложкою - з якої сторони озветься собака, з тої і буде наречений.

Поступово закінчується вечір і наступає чарівна різдвяна ніч, під час якої не можна спати, бо все щастя проспиш. Проте навіть при великому бажанні заснути просто неможливо - церковні дзвони, ватаги колядників створюють урочисто-святкову гаму звуків. Обряд колядування досить давній - він походить іще з дохристиянських часів, коли наші пращури вшановували Сонце святом Коляди. Найбільше серед колядників зустрічаються діти, і це зрозуміло. Колядувати і заходити першими до оселі господаря в день Різдва можна лише хлопцям, які, згідно із звичаєм, несуть в домівку мир та спокій.

Після закінчення церковної відправи родина знову збирається на святковий обід, який вже не є пісним. Сало, печінка, ковбаса, різні смааженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі. Ну і звичайно ж... Проте навіть і в цей день треба міру знати. По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. На вечір гуляння розпочинаються з новою силою. Хлопці влаштовують вертеп - своєрідну виставу, головними дійовими особами в якій є "Коза", "Пастух" та інші. Наступний після Різдва день - це день Богородиці. Треба вшановувати матерів та жінок, категорично забороняється працювати вагітним жінкам. До речі жінкам в цей день, аби не нудьгували дозволяється колядувати.


14 січня - Святого Василя, Старий Новий рік


Якщо на Святвечір готували Багату кутю, то на Меланки (13 січня), день який передує Василю, або ж Новому року - Щедру, яку заправляли смальцем. Саме тому цей вечір і називається Щедрим. До вечері, як і на Святвечір сідає вся родина. Дуже важливо, щоб одяг цього дня був ретельно випраний та чистий. Після вечері треба обов'язково зайти до сусідів і попросити один в одного пробачення за можливу вину одного перед одним, аби Новий рік зустріти в мирі та злагоді.

Вечір напередодні Нового року дає шанс і тим хлопцям які зазнали невдачі під час сватання. Саме цього вечора можна зробити другу спробу. Щоправда для цього потрібно застати дівчину вдома, що дуже важко, бо по селу вже ходять дівчачі ватаги щедрувальників. Щедрувати дівчата могли лише під вікнами будинків і то лише до закінчення Щедрого вечора, тобто до опівночі.

На особливу увагу заслуговують дівочі гадання. Що тільки не робили представники слабкої стати, аби дізнатись що ж готує їм примхлива доля. Спробуйте, хоча б таке: перед сном покладіть під подушку гребінець, при цьому примовляючи:"Суджений мій ряджений, розчеши мені голову! Той хто у ві сні буде чесати голову, той і буде Вашим судженим.

Якщо вийти на подвір'я опівночі то можна почути, за народною уявою, як Новий рік проганяє старий. В перший день Нового року найбільш поширеним був, та і зараз залишається, обряд засівання. Вважається, що цей обряд прийшов до нас ще з дохристиянських часів, адже наші пращури зустрічали Новий рік не взимку а навесні і тому обряд засівання пов'язаний з надіями на добрий врожай. Засівали здебільшого діти, причому найщедріше одаровували тих хто прийшов до оселі першим. Існували, окрім засівачів-одинаків, цілі засівальницькі ватаги. В такому випадку цей цікавий обряд перетворювався на справжню виставу де головними дійовими особами були Василь, Меланка, циган та ін.

Хрещення (19 січня) - одне з найвеличніших свят православних мирян — Хрещення Господнє. Згідно з біблійською розповіддю, Христос цього дня був охрещений у річці Йордан Іоанном Христителем.

В цей день повсюдно освячують воду, яка набирає особливої сили і цілющості. Вважається, що хрещена вода додає здоров’я, лікує від недуг. Звідси і походить звичай поринати в ополонці.


Святом Хрещення закінчуються Різдвяні святки, які тривають з 7 по 19 січня.

Категорія: Мои статьи | Додав: ptu (19.12.2012)
Переглядів: 1473 | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
...
НМЦО
Copyright MyCorp © 2019